В Україні понад 2 млн. гектарів офіційно вважаються нічийними. Переважно їх власники на старості років залишилися без спадкоємців. Тому в останні дні свого життя їм не було кому передати своє майно і землю.

Досить часто потенційні спадкоємці не заявляє своїх прав на земельні ділянки, адже в більшості випадків проживають в містах і тому не мають намірів займатися сільським господарством.

Земля, яка втратила свого власника, називається відумерлою спадщиною. Її площа щороку зростає. Значною мірою це обумовлено складною демографічною ситуацією, що склалася в селах. Переважно в них залишилися люди похилого віку. Згідно з результатами торішнього опитування, проведеного Проектом USAID «АгроІнвест», 24,1% власників земельних паїв виповнилося 70 і більше років.

Про проблеми відумерлої спадщини – інтерв’ю із завідуючим кафедрою землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України Андрієм МАРТИНОМ.

– На превеликий жаль, тема відумерлої спадщини набуває все більшої актуальності, – повів розмову Андрій Мартин. – Всі ми знаємо про мораторій на відчуження сільськогосподарських земель, який триває вже більше десятиліття. Через нього власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення не можуть ними вільно розпоряджатися. І досить масовим стає явище, коли власники пайових ділянок помирають, не передавши їх у спадок. Наприклад, у них немає спадкоємців або спадкоємці не з’явилися за прийняттям спадщини або ж були усунені від його прийняття.
У цих випадках земельні ділянки «зависають» у повітрі. Їх неможливо законним чином використати. Сільськогосподарським виробникам не у кого брати їх в оренду. Потрібно проходити досить складну процедуру визнання спадщини відумерлою. Лише тоді земельні ділянки переходять у комунальну власність тих територіальних громад, де останнім часом проживали померлі особи.

– Як ця ситуація виглядає в регіонах?
– Відумерле спадщину в деяких регіонах України складає вже 15-20% від загальної площі розпайованих земель. Особливо це стосується поліських областей – Чернігівської, Рівненської, Житомирської. Демографічна ситуація на селі тут особливо складна – багато людей помирає і невідомо, хто повинен виконувати обов’язки власників земельних ділянок.

– До вирішення проблем, пов’язаних з відумерлою спадщиною, могли б підключитися місцеві органи влади …
– Органи місцевого самоврядування дуже часто не знають, як розпорядитися своїми правами на визнання спадщини відумерлою. Багато голів сільських і селищних рад не мають належного правового освіти, не знають, як сформулювати відповідні позовні вимоги до суду, а це стає перепоною на шляху повернення «нічийних» земель в економічний оборот. Хоча насправді, якби територіальні громади оформили на себе права на ці земельні ділянки, вони могли б надавати їх сільської молоді, людям, які зараз переїжджають у сільську місцевість і прагнуть самостійно займатися сільським господарством. Наприклад, колишнім військовим.
Але не працюють відповідні правові механізми. Складно працювати з судами. І через це маємо і економічні проблеми: немає надходжень до бюджету, земля перетворюється на «мертвий» актив. І при цьому всі розуміють, що ці землі фактично використовуються, але нелегально.

– Виходить, що відумерла спадщина спонукає до корупції?
– Так. Ці землі переважно використовуються сільськогосподарськими підприємствами, але використовуються незаконно. Полягають неформальні домовленості з правоохоронцями, посадовими особами сільських рад та місцевих адміністрацій і пр. І лише після цього на самовільне використання «нічийних» земель закриваються очі. Але які це домовленості – все прекрасно розуміють. Територіальні громади від цього жодної копійки не отримують. Хоча, безумовно, хтось на цьому багатіє, адже кожен гектар сільськогосподарської землі щорічно приносить користувачеві кілька тисяч гривень прибутку.

– Які ще проблеми можуть виникати з оформленням відумерлої спадщини?
– Уявімо таку ситуацію – помер землевласник. Він володів земельною ділянкою у Кіровоградській області, а сам проживав у Києві. Помер, не маючи спадкоємців, і тому земельна ділянка, відповідно до Цивільного кодексу України, повинен перейти у власність столичної територіальної громади. Таким чином, Київський місцева рада має розпоряджатися землею у віддаленому селі. Ясна річ, що це – абсурд, але фактично такі ситуації є досить поширеними.
Інша неоднозначна ситуація – в кожному районі є будинки для осіб похилого віку. Туди привозять бабусь і дідусів, за якими нікому доглядати. І для них ці будинки стають останнім місцем проживання. При цьому територіальні громади, де розташовані будинки престарілих та де останнім часом мешкали ці бабусі і дідусі, можуть претендувати на всі земельні ділянки, що належали їм. Але це також може ставати причиною виникнення абсурдних ситуацій, коли територіальні громади, де розташовані будинки престарілих, можуть перетворитися на своєрідні «латифундії» районного масштабу.
Потрібно все зробити так, щоб земля ставала власністю тієї територіальної громади, де вона знаходиться, і щоб цю землю можна було б використовувати, перш за все, на користь членів цієї громади. І використовувати швидко. Адже чим швидше ми це зробимо, тим швидше підуть надходження до місцевого бюджету, сільська молодь може швидше отримати землю для ведення агробізнесу.

– Який термін відводиться для визнання спадщини відумерлою?
– Один рік. Цивільний кодекс України передбачає, що у разі, якщо особа померла і потенційні спадкоємці у річній строк не заявили своїх прав на спадщину, орган місцевого самоврядування, де останнім часом проживало померла особа, має право подавати позов до суду про визнання спадщини відумерлою.

– Чи готова українська влада до вирішення проблем, пов’язаних з відумерлою спадщиною?
Зараз до Верховної Ради внесено законопроекти, якими хочуть надати можливість передачі у державну власність земельних ділянок, власники яких померли. Але поки що це лише законопроекти. Вони повинні дуже серйозно дискутуватися. Тому що, наприклад, земельна ділянка дуже часто є не єдиним майном померлого власника. Ще є будинок, рухоме майно. І розривати спадщину на кілька шматків (це забере один, це – другий, а це – третій) не дуже добре. Тобто, тут не обійтися без серйозного обговорення. Потрібно, щоб експерти розібралися, як краще все це організувати, щоб потім земля отримувала дійсно хороших господарів і працювала на користь українського суспільства.

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,
Національний прес-клуб з аграрних і земельних питань