ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ СИТУАЦІЇ

За результатами комплексного соціологічного дослідження

суб’єктів земельних відносин в сільській місцевості

Проведено Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України

в рамках Проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру», 2012 р.

Про дослідження

Це дослідження є третім (після проведених у 2010 та 2011 рр.) у серії спеціалізованих соціологічних досліджень з оцінювання земельної реформи в Україні.

Воно є унікальним з кількох причин: (1) якщо зазвичай досліджується думка громадян України, незалежно від того, чи є вони власниками паїв, чи це сільські або міські жителі, – у цьому дослідженні вивчалася думка саме суб’єктів земельних відносин в сільській місцевості, причому – диференційовано вивчалася думка різних категорій: голів домогосподарств, представників місцевого самоврядування та агробізнесу (голів фермерських господарств та керівників сільгосппідприємств), (2) дослідження є тривалим в часі – проводилося протягом 3 років, (3) воно є комплексним – як спрямованим на різні суб’єкти земельних відносин, так і з точки зору інструментарію (застосовувалися кількісні та якісні методи), (4) через багатоаспектність досліджуваних проблем.

Методологія та регіони дослідження

Анкетування проведено в 7 регіонах країни – Південь, Північ, Захід, Схід та Центр; як окремі регіони було визначено також Київську область – як столичну та АР Крим – як автономію. Респонденти дослідження – власники земельних паїв, голови фермерських господарств та керівники с/г підприємств, представники місцевого самоврядування у 200 сільських населених пунктах.

Суттєвою відмінністю нинішнього дослідження є те, що вперше учасниками анкетування стали представники місцевого самоврядування в особі сільських голів та депутатів сільрад – у попередніх з сільськими головами проводилися тільки фокус-групові інтерв’ю.

Якщо в минулі два роки проводилося по одному анкетуванню (1) власників паїв, (2) керівників сільгосппідприємств та фермерських господарств, то нині проведено панельне дослідження, коли один і той же соціальний об’єкт (у даному випадку – суб’єкти земельних відносин, окрім двох згаданих, також і представники місцевого самоврядування) вивчаються за ідентичною програмою та методикою через певний інтервал часу – три опитування впродовж одного року.

Таким чином, представлені нижче дані є результатом трьох хвиль опитування:

1) 800 громадян, що стали власниками земельних ділянок внаслідок паювання земель сільськогосподарського призначення (голів домогосподарств у сільській місцевості);

2) 800 голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств;

3) 400 представників місцевого самоврядування (сільських голів та депутатів сільських рад).

Соціально демографічні характеристики (3-11) [1]

Власників земельних паїв

· Розподіл респондентів – власників земельних паїв за статтю впродовж усіх років досліджень стабільно демонструє перевищення кількості респондентів жіночої статі над респондентами-чоловіками (4);

· в аналізованому дослідженні, як і в попередніх, переважають респонденти, які мають повну середню або середню спеціальну освіту;

· найбільш чисельними віковими групами серед опитаних є респонденти, старші 50 років та понад 70 років; майже дві третини власників паїв (65,3%) – старші 50 років. Середній вік власників паїв – 54 роки. Домінування серед власників паїв представників старших вікових груп фіксується у кожному з досліджень (6);

· найпоширенішими є сім’ї (домогосподарства), які складаються з двох (34,3%), трьох (21,4%) та чотирьох осіб (16,5%). Зі збільшенням кількості членів сімей (понад 4 особи) кількість їх має тенденцію до стрімкого падіння. Сім’ї, які складаються з однієї особи, не є дуже поширеними, водночас загалом кількість їх доволі значна (12,1%);

· зайнятість у сільськогосподарському виробництві перестала бути домінуючим видом діяльності – це фіксують розподіли за зайнятістю упродовж усіх трьох досліджень (5);

· приватне підприємництво у сфері сільськогосподарського виробництва також не демонструє позитивної динаміки – кількість підприємців не зростає;

· загальна кількість зареєстрованих безробітних продовжує залишатися значною – близько 10% впродовж всього часу досліджень. Отже, суттєвих зрушень ні на краще, ні на гірше за останні три роки на ринках праці у сільській місцевості не зафіксовано;

· упродовж трьох років дослідження відбувається збільшення кількості пенсіонерів-власників земельних паїв. Хоча воно не є суттєвим, але має досить стабільну величину – 1,5-2% впродовж всього часу досліджень. На момент дослідження 2012 року кількість пенсіонерів становила 44,3%;

· кількість найманих працівників поза сільськогосподарським виробництвом (10,8%) є стабільно більшою за кількість найманих працівників у сільськогосподарському виробництві (9,3%);

· число самозайнятих у сільськогосподарському виробництві (4,0%) перевищує число самозайнятих поза сільськогосподарським виробництвом (2,3%), але це перевищення не є значним, і кількість самозайнятих не демонструє тенденції до зростання. На фоні доволі значної кількості зареєстрованих безробітних (9,4%) можемо констатувати, що проблема зайнятості для власників земельних паїв у сільській місцевості продовжує залишатися актуальною, як і для сільських жителів загалом;

· упродовж часу досліджень не відбувається значимого кількісного зросту представників малого бізнесу серед власників земельних паїв, що проживають у сільській місцевості.

Голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· Середній вік фермерів становить 49,5 років; середній вік керівників підприємств становить 47,9 років (9);

· головами фермерських господарств і керівниками підприємств у 79,7% випадків є чоловіки;

· 72,6% керівників сільськогосподарських підприємств та 49,7% голів фермерських господарств мають вищу освіту.

Представників місцевого самоврядування

· Більшість представників місцевого самоврядування обрані кілька разів – 53,8% (11);

· за статевою ознакою більшість представників місцевого самоврядування – жінки, кількість їх серед опитаних становить 52,8%, відповідно, чоловіків – 47,2%;

· жінки у вибірці переважають за рахунок жінок-депутатів сільських рад (62,6%), але жінки рідше обіймають посади сільських голів (37,4%);

· освіта переважної більшості опитаних є вищою (65,2%), досить часто зустрічаються респонденти з середньою спеціальною (31,1%) і лише 3,8% вказали, що мають середню освіту. Рівень освіти представників місцевого самоврядування слід вважати високим;

· представники місцевого самоврядування у більшості випадків або перебувають у розквіті сил та здібностей – 40-49 років (їх кількість становить 40,4%), або у зрілому віці – 50-59 років (37,1% серед опитаних). Респондентів віком до 30 років всього 4,5%, 30-39 років – 11,9%. Представники старших вікових груп (від 60 років і більше) досить рідко потрапляють до числа представників місцевого самоврядування – їх лише 6,1%.

Фінансовий стан

Власників земельних паїв

· Респондентів, котрі вважають себе багатими, не виявлено (8);

· присутня тенденція зросту кількості респондентів, котрі оцінюють рівень матеріального становища своїх сімей як «заможні», але кількість їх продовжує залишатися незначною 1,3% у 2011 році та 3,1% у 2012;

· зафіксовано зменшення кількості респондентів, що вважають свої сім’ї «злиденними» з 3,8% у 2010 році до 2,8% у 2012;

· матеріальне становище суттєвих змін не зазнало – число бідних та середніх сімей залишається стабільним;

· найважливішим джерелом доходів для власників паїв є пенсія, оскільки власне і більшість опитаних – пенсіонери. На другому місці за частотою згадувань серед перших джерел – заробітна плата членів сімей, зайнятих поза сільським господарством. Заробітна плата у сільському господарстві лише на третьому місці, і вказали на її значимість лише 12% респондентів;

· сільськогосподарське виробництво не має домінуючої ролі, як у сферах зайнятості, так і серед джерел доходів сільських сімей. Ця роль продовжує залишатися значною, але не є визначальною для більшої частини сільських домогосподарств, чиї представники взяли участь у дослідженні;

· найважливішим джерелом доходів для більшості сімей у регіонах є:

o заробітна плата від зайняття у сільськогосподарському виробництві для респондентів Криму (23%);

o заробітна плата від заняття несільськогосподарською діяльністю – у Київській області (50%);

o пенсія – на Сході (49,5%);

o доходи від особистого селянського/фермерського господарства – на Півдні (12,2%);

· найчастіше до складу злиденних чи бідних домогосподарств входять ті, котрі мають у своєму складі мінімальну кількість членів, одну чи дві особи.

Фермерських господарств та сільськогосподарських підприємств

· Середні показники рівнів рентабельності за 2011 рік становили (24):

o фермерських господарств –19,7% (22,49 % у 2010 році; 20,1% у 2009);

o с/г підприємств –19,1% (29,17% у 2010 році; 26,4% у 2009);

· за результатами 2011 року спостерігається певне зниження рівнів рентабельності і фермерських господарств, і сільськогосподарських підприємств. Не виключено, що певну роль у процесі зниження рівня рентабельності у виробників відіграло і загальне підвищення рівня орендної плати;

· найбільша частка респондентів вказує на те, що рівень рентабельності їхніх підприємств змін не зазнав, причому показник їх кількості є стабільним упродовж усього часу досліджень;

· найбільш часто уживаний інтервал рентабельності – до 10%, він притаманний більше ніж половині фермерських господарств та с/г підприємств;

· оцінки характеру змін у діяльності фермерів і с/г підприємств та їх бізнес-оточенні свідчать про негативний характер змін. Перше місце за оцінками негативних змін займає показник «податкове навантаження», друге – «регуляторна політика»;

· єдина складова бізнес-оточення сільськогосподарських виробників, яка має незначну перевагу позитивних оцінок над негативними, – дотримання прав власників земельних паїв.

Сільських громад

· Характерною особливістю практично всіх сільських громад є дотаційність їхніх бюджетів, причому дотації є їх головною складовою (30). Цей показник перевищує всі інші показники складових бюджету і становить у середньому 33,4%;

· другим за обсягом джерелом надходжень є плата за землю, яка в середньому становить 25%. Це джерело має потенціал для суттєвого зростання, оскільки не всі землі громади використовуються ефективно, а то й зовсім не використовуються, як і орендна плата за землі запасу й резерву;

· третім за важливістю джерелом є прибутковий податок з громадян, зайнятих в аграрному секторі (20,4%). Доходи від цього джерела загалом не набагато перевищують надходження від прибуткового податку з громадян, зайнятих у не-аграрному секторі (16%);

· висока дотаційність бюджетів місцевих громад не стимулює до збільшення надходжень до них з інших джерел, оскільки це не призведе до загального зростання бюджету – лише зменшиться сума дотацій;

· джерела доходів, пов’язані з сільськогосподарським виробництвом на територіях громад, є найбільшими за обсягами, але перестають бути визначальними для сільських громад;

· про звертання до підприємців, що працюють у сфері сільгоспвиробництва за спонсорською допомогою заявили 85,6% опитаних, на відсутність – 14,4%;

· результат звертання у переважній більшості випадків (близько 2/3) є позитивним; негативний є скоріше винятком – на випадки відмови вказали 5% опитаних. Досить значна кількість респондентів не надала відповіді на це запитання анкети;

· середні показники обсягів допомоги становлять близько практично 50 тис. гривень на одну громаду. Але, оскільки показник медіани значно нижчий (всього 10 тис. гривень), то це означає, що більшість громад отримує значно менше середніх показників. Водночас існують громади, де спонсорська допомога є досить відчутною;

Оцінки фінансового стану усіх категорій опитаних фіксують передовсім його стабільність, котра характеризується водночас незначним підвищенням рівня матеріального стану власників паїв та незначного зниження рівня рентабельності для фермерських господарств та сільськогосподарських підприємств. Попри це, фінансові можливості для розвитку домогосподарств, фермерських господарств та сільських громад продовжують залишатися обмеженими.

Землеволодіння та землекористування

Власників земельних паїв

· Найчастіше респондент має в особистій власності 1 земельний пай – так відповіли 79,6% респондентів (80,5% у дослідженні 2010 року, 80,9% – у 2011). На другому місці за частотою згадувань – 2 земельних паї – 13,7% (12,8% у минулих дослідженнях). 2,9% опитаних мають у власності 3 і більше паїв. Чим більше паїв у власності, тим меншою є кількість таких власників (13);

· середній розмір земельного паю в розпорядженні респондента – 3,72 га, сім’ї респондента – 5,42 га (14). Майже 90% респондентів вказали, що площа належних їм земельних паїв становить 6 га угідь і менше, причому така тенденція притаманна усім дослідженням;

· практично всі власники паїв, що проживають у сільській місцевості, мають у своєму розпорядженні також і присадибну ділянку – 97,1%;

· 65,2% власників присадибних ділянок мають державні акти на них. З часом зменшується кількість респондентів, які не мають державного акту. Водночас темпи цього зменшення настільки низькі, що лінійна екстраполяція на майбутнє говорить про те, що потрібно буде десятиліття, щоб завершити процес.

Фермерських господарств та сільськогосподарських підприємств

· Суттєвих змін в організаційно-правових формах підприємств, опитаних 2010, 2011 та 2012 року не зафіксовано. Розбіжності – у межах статистичної похибки. Найпоширенішою організаційно-правовою формою є фермерські підприємства та товариства з обмеженої відповідальністю;

· акціонерні товариства у сільськогосподарському виробництві складають усього 2,5%, ще менше державних підприємства. Виробничі сільськогосподарські кооперативи так і не набули скільки не будь значимої популярності і зустрічаються також вкрай рідко;

· найчастіше керівник підприємства – його ж власник (63,3%) чи головний власник (10,8%). Ще доволі значна частка представлена одним з кількох власників (8.9%). Водночас керівник, котрий не є власником, стає доволі розповсюдженою фігурою – у 12,6% випадків (10);

· середня площа землекористування фермерських господарств становить 175 га, сільськогосподарських підприємств – 1221 га (16);

· площі землекористування фермерських господарств зазнають певних змін, і ці зміни полягають у незначному зменшенні як загальних площ землекористування, так і площ орендованої землі, перш за все ріллі;

· головними орендодавцями виступають власники земельних паїв, котрі надають підприємствам та фермерським господарствам 80-90% земельних угідь (17);

· порівняно із 2010 роком розміри орендної плати власникам паїв зросли:

o у сільськогосподарських підприємств – з 442 грн. за 1 га угідь до 761 грн.;

o у фермерських господарствах – з 421 грн. за 1 га угідь до 707 грн.

Сільських громад

· Середня площа сільгоспугідь на території громади – 4139 га, дуже близький до цього показника й показник медіани – 3750. Отже, у половині громад площа сільгоспугідь меша вказаного показника, в іншої – більша. Площі угідь у громадах не мають такої різниці в мінімальних та максимальних показниках, як щодо кількості жителів (26);

· у середньому на території кожної сільської громади є 775 земельних паїв; максимальний показник – 4255 паїв;

· вказали на існування невитребуваних паїв 63% сільських голів. Середній показник у межах сільської громади становить 35 невитребуваних паїв. Показник медіани – 16 паїв, а це означає, що в половині громад кількість невитребуваних паїв становить 15 і менше, у іншої половини – понад 15. Сільські голови 10-х громад вказали на існування 100 і більше невитребуваних паїв (27);

· на існування неуспадкованих паїв вказали сільські голови 60% громад. Середня кількість становить 36 не успадкованих паїв, медіана – 14. Сільські голови 11-ти громад вказали на існування 100 і більше не витребуваних паїв;

· невитребувані та неуспадковані паї здаються в оренду сільською громадою, значно менша частка здається в оренду райдержадміністрацією. Але така практика притаманна 29,1% та 17,8% громад відповідно. До позитиву слід віднести, що в більшості своїй такі паї все ж використовуються. Негатив полягає в тому, що досить велика частка респондентів – 24% – вказала на факти невикористання паїв. При загальній дотаційності бюджетів сільських громад значний ресурс не використовується ефективно і не сприяє наповненню місцевих бюджетів (28);

· середня загальна кількість невитребуваних та неуспадкованих паїв становить близько 1% від загальної середньої кількості паїв на території громади. А от плата за використання невитребуваних та неуспадкованих паїв становить у бюджеті громади в середньому 8,34%;

· на існування земель державного резерву вказали 60,5% респондентів; земель запасу – 74,6% (29);

· показники кількості земель запасу й резерву варіюються в дуже значних межах, хоча середні практично співпадають і становлять близько 500 га;

· лише 53,8% респондентів відповіли, що землі запасу й резерву використовуються у сільськогосподарському виробництві. Частина опитаних (22%) вказали на факти їх часткового використання; у 12,6% ці землі зовсім не використовуються. Те, що значна частина земель сільськогосподарського призначення не використовується, означає, що сільські громади позбавлені значного фінансового ресурсу як через втрату орендної плати безпосередньо, так і через втрату доходів від оподаткування;

· в основі невикористання земель представники місцевого самоврядування вбачають дві вирішальні причини – низька якість угідь та їх невдале розташування;

· у більшості випадків не використовуються пасовища та сіножаті;

· про ефективне використання земель запасу і резерву заявили 51,3% опитаних, 15,7% – про неефективне; решта не визначилася в оцінках.

Оренда земель сільськогосподарського призначення є основою у стосунках власників земельних паїв і сільськогосподарських товаровиробників. Ці стосунки демонструють стійку тенденцію до упорядкування, перш за все з приватними власниками, та суттєвого зростання обсягів орендної плати. Сільські громади дещо відстають у цьому відношенні: не усі угоди оренди зареєстровані у встановленому порядку, використання земель запасу і резерву не завжди здійснюється ефективно, але прогрес є очевидним.

Орендні стосунки

Власників земельних паїв з головами фермерських господарств та керівниками сільськогосподарських підприємств

· Найпоширенішим способом розпорядження земельними паями залишається передача їх в оренду. Водночас є тенденція незначного скорочення кількості випадків саме такого способу розпорядження. Якщо в дослідженні 2010 року таких було 84%, у дослідженні 2011 року – 80%, то нині їх кількість скоротилася до 75%. Не виключено, це пов’язано із тим, що власники паїв вичікують – які будуть наслідки скасування мораторію, з тим, щоб або заключити нові угоди на більш вигідних для себе умовах, або продати належні їм земельні ділянки (15);

· найбільш популярним терміном угод оренди залишається 5 років; він застосовується приблизно у 45% випадків;

· про отримання орендної плати заявили 95,2% опитаних (90,8% у дослідженні 2011 та 83,8% у дослідженні 2010 року) респондентів. Спостерігається позитивна динаміка у сплаті орендних платежів і її фактичне наближення до стовідсоткової оплати;

· відбулося значне підвищення розмірів орендної плати: з 430-460 гривень у попередні роки – до 610 гривень у поточному дослідженні (19);

· існують резерви для подальшого підвищення рівня орендної плати, передовсім за рахунок його вирівнювання. Оскільки половина орендодавців отримує 500 гривень за гектар угідь і більше, то, очевидно, що й інша половина має всі підстави сподіватися на такий же рівень оплати.

Голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств з власниками паїв

· У середньому сільськогосподарські товаровиробники орендують 175 земельних паїв у приватних власників (громадян);

· кожен голова фермерського господарства чи керівник сільськогосподарського підприємства у середньому має орендні стосунки з громадянами у кількості від 84 до 411 осіб (18);

· найбільше респондентів (разом їх більше половини) схильні вважати, що орендна плата постійно зростає. Головною причиною зростання названо індексацію грошової оцінки вартості земель; невелика кількість вказала на зростання конкуренції на землі сільськогосподарського призначення (21);

· найчастіше про стабільність розмірів орендних платежів говорять респонденти Півночі, причому у два-три рази частіше, аніж респонденти інших регіонів. А от постійне збільшення впродовж часу притаманне перш за все Центру, Півдню та Сходу. Респонденти з Київської області причиною збільшення розмірів орендної плати найчастіше називають індексацію;

· дострокове розірвання угод оренди притаманне кожному десятому суб’єкту підприємництва у сфері сільського господарства. У Київській області такі випадки у 2,5 рази частіші, аніж у середньому по Україні. Це не останню чергу пояснюється тим, що саме власники земельних паїв з Київської області найчастіше декларували наміри продати належні їм земельні паї у випадку скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення (22);

· фермери та керівники підприємств відзначають зростання активності власників паїв стосовно дострокового припинення угод;

· четверть опитаних вважає, що власники земельних паїв налаштовані на те, щоб отримувати більшу орендну плату, аніж це прийнято нині, саме у зв’язку із запровадженням ринку земель сільськогосподарського призначення;

· водночас 17,5% вказали на те, що саме із можливістю запровадження ринку земель орендна плата уже стала більшою. Хоча більшість орендарів – власників земельних паїв впливу поки що не спостерігають, не виключено, що ціна (і цінність) оренди буде зростати і для власників паїв, і для орендарів (20);

· фермери та керівники підприємств очікують зменшення площ орендованих земель (35,3%) та зменшення рентабельності виробництва (35,0%). Обидва варіанти видаються поганими, оскільки загалом ведуть до зниження ефективності виробництва (23);

· майже у четверті випадків респонденти не вбачають для себе практично жодних проблем. Незначна частина опитаних навіть матиме власну вигоду в такому разі, оскільки зможуть у такому випадку претендувати на частину земель, котру нині орендують їх конкуренти.

Є усі підстава вважати, що задекларований намір запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення уже призвів до росту розмірів орендної плати з земельні паї.

Джерела впливу та інформаційна складова

Власники земельних паїв

· упродовж усіх трьох хвиль дослідження кількість респондентів, що вказує на проведення інформаційних заходів на тему запровадження ринку земель, залишається стабільно низькою – у межах 30%;

· кожна з хвиль опитування демонструє зменшення ролі такого джерела інформації, як збори громади (з 50,5% до 36,5%); натомість збільшується число респондентів, які вказують на друковану інформацію в сільській раді (з 21,4% до 31,5%). Але навіть збільшення кількості інформованих через друковані матеріали у сільських радах не призвело до охоплення такою інформацією навіть 1/3 респондентів;

· в одному регіоні – на Півдні – інформування здійснюється значно рідше, аніж у середньому по країні; на факт його проведення вказали 20% опитаних. Окремо слід відзначити ситуацію у АР Крим – там не знайшлося жодного респондента, який би вказав на факт проведення інформування з питань запровадження ринку земель.

Організація ефективної інформаційної кампанії на територіях сільських громад залишається проблемним впродовж усього часу проведення досліджень. Більшість джерел впливу на респондентів в питанні скасування мораторію є вербальними: сусіди, родичі, знайомі, телебачення та радіо. Недоліком такої інформації є те, що її подальше транслювання надзвичайно ускладнене і не може бути вагомим аргументом – її складно, а часто й неможливо відтворити без спотворень.

Представники місцевого самоврядування

· Головним джерелом інформації, пов’язаної із професійною діяльністю, є матеріали офіційних джерел – на них вказали 67,3% опитаних. Не менш значимими, якщо брати їх кількість загалом, є матеріали преси – районної, обласної та центральної, причому частота отримання інформації зростає від районної преси до центральної.

· респонденти стверджують, що в країні існує державна система інформування про засади ринку земель сільськогосподарського призначення, орієнтована найбільшою мірою саме на представників місцевого самоврядування – так вважають 76% опитаних. Значно менше респондентів вважають таку систему спрямованою на інформування керівників підприємств (30,8%) і фермерів (15,3%). Інформування фермерів оцінюється навіть у меншій кількості випадків, аніж щодо власників земельних паїв (16,2%);

· на думку керівників місцевого самоврядування, практично відсутня система інформування широкого загалу – кількість представників місцевого самоврядування та керівників підприємств у країні відносно невелика, особливо порівняно з кількістю власників земельних паїв, а тим більше – пересічних громадян;

Існування інформаційного впливу на власників земельних паїв ними переважно не визнається, інформування ж їх здійснюється практично виключно місцевою владою, або за її допомогою. У такому випадку інформування їх залежить від доброї волі сільської влади, оскільки відбувається воно переважно на зборах громади або через наявні у приміщенні сільської ради інформаційні матеріали.

Інформаційний вплив орієнтований і здійснюється за допомогою офіційних джерел на доволі вузький прошарок зацікавлених – місцеве самоврядування та товаровиробників, залишаючи поза увагою пересічних власників паїв.

Проблема довіри

Оцінки власників земельних паїв

· Ключовим питанням запровадження ринкових відносин у сфері землеволодіння є питання недовіри пересічних громадян до представників органів влади – практично незалежно від рівня чи гілки влади;

· для перелому суспільних настроїв потрібне завоювання довіри громадян. Завоювання довіри не потребує додаткового бюджетного фінансування, що є плюсом. Мінусом є те, що воно потребує не лише політичної волі, а й відносно тривалого часу;

· дві категорії громадян України як називали найбільш зацікавленими у запровадженні ринку земель, так і називають. Більше того, громадська думка в дослідженні 2012 року схильна ще більшою мірою підкреслити їх домінування як найбільш зацікавлених осіб – політики і депутати та український бізнес міцно утримують лідируючі позиції;

· значно менше респондентів у поточному дослідженні вважають іноземних громадян та іноземні фірми зацікавленими у запровадженні ринку сільгоспземель в Україні. Водночас далеко не всі респонденти впевнені в тому, що доступ до ринку земель буде закритий іноземним громадянам та іноземним фірмам – практично кожен десятий опитаний упевнений, що й ті, й інші таки будуть учасниками земельного ринку;

· найбільш різко зменшилося число тих, хто серед зацікавлених у запровадженні ринку сільгоспземель вважає сільську владу. Очевидно, для власників паїв стала зрозумілою повна відстороненість місцевої влади, органів місцевого самоврядування від земельних процесів;

· перший і найчастіше вживаний аргумент противників запровадження ринку земель – побоювання, що бізнесмени скуплять землю і тим позбавлять місцевих жителів роботи, зріс з 39,1% до 50%;

Оцінки представників місцевого самоврядування

· Неприйняття ідеї запровадження ринку земель у 4 випадках з 5 пояснюється наявністю претензій до влади, або до недовірою до неї ж;

· єдина відмінність в оцінках причин неприйняття громадянами ідеї ринку земель між представниками місцевого самоврядування та власниками земельних паїв полягає в тому, що власники значно частіше говорять про недовіру до органів місцевої влади – 23,7% проти 9,6%;

Проблема довіри до намірів і дій влади повинна розглядатися як першочергова, оскільки існування недовіри своїми наслідками має: а) не легітимність у суспільній думці дій та рішень влади; б) зростання трансакційних витрат на усіх щаблях реалізації економічних кроків.

Ставлення до запровадження Автоматизованої системи Державного земельного кадастру

Власників земельних паїв

· Ідея запровадження системи реєстрації прав власності на землю в електронній формі поки що сприймається переважно скептично – про негативне ставлення заявили 44,3% опитаних; близько 1/3 відповіли, що їм байдуже, а 23,1% вказали на позитивне ставлення. Однак ставлення до неї визначатиметься реальною практикою реалізації.

Голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· Зовсім незнайомі з інформацією щодо запровадження системи електронного кадастру трохи більше четверті опитаних. Решта 72,8% опитаних вказали на ту чи іншу міру знайомства. Переважають за чисельністю, і значно, ті респонденти, що заявили про знайомство у загальних рисах. На детальне знайомство з пропонованими новаціями вказала відносно невелика кількість респондентів – усього таких 18%;

· позитивні наслідки запровадження електронної системи реєстрації прав очікує більшість респондентів, позитивні настрої домінують 58%, але і кількість негативних очікувань усе ж є доволі значною (42%) (58);

· перестороги для функціонування Автоматизованої системи Державного земельного кадастру (60) полягають перш за все у:

o можливості стороннього втручання у функціонування системи з корисливою метою (34,4%)

o недовіра до того, що робить влада: вона діє виключно у своїх інтересах (31,7%).

Представників місцевого самоврядування

· Інформація про те, що з 1 січня 2013 року почне діяти Автоматизована система Державного земельного кадастру, яка забезпечить фіксування всієї інформації про ділянки та права на них в електронному режимі, а також доступ до цих даних через Інтернет, виявилася невідомою для 20,3% опитаних представників місцевого самоврядування. Про обізнаність у деталях заявили 19,5% респондентів; переважна більшість – 60,2% – про обізнаність у загальних рисах;

· позитивну оцінки такого нововведення кроку дали 66,7% опитаних. Таким чином, як мінімум одна сторона у земельних відносинах на територіях сільських громад – місцеве самоврядування – підтримує запровадження АС ДЗК;

· найчастіше висловлювана пересторога – щодо можливого стороннього втручання (36,7%).

Про запровадження АС ДЗК знає більшість опитаних усіх категорій, водночас ступінь цієї обізнаності є невисокою, як правило, «у загальних рисах». Ідея запровадження АС ДЗК має прихильників серед перш за все серед представників місцевого самоврядування – їх більше, аніж противників. Найменшу прихильність до запровадження АС ДЗК виявляють власники земельних паїв. Найбільшою пересторогою для всіх категорій є можливість стороннього втручання в систему, причому для недовіра стосується не самої системи, а людей, котрі з нею працюватимуть.

Доступ до АС ДЗК та відкритість інформації

Голови фермерських господарств та керівники підприємств

· Респонденти не вважають за потрібне обмежувати доступ до будь-якої інформації про земельні ділянки. Єдина інформація, котру респонденти бажають оприлюднювати менше усього – це інформація про власника земельної ділянки, але і у цьому випадку мова не йде про закриття доступу, а про певні умови до такого доступу;

· голови фермерських господарств та керівники сільськогосподарських підприємств є прихильниками вільного доступу до інформації про земельні ділянки для усіх бажаючих за плату;

· попри те, що респонденти вважають за необхідне зробити доступ до інформації платним, самі вони у переважній більшості платити не готові – так відповіли 59,% опитаних. Можливо, це пояснюється тим, що для них на момент опитування інформація про земельні ділянки була не актуальною, оскільки вони і так володіють практично усією необхідною їм інформацією;

· решта ж респондентів вказала на те, що за необхідності вони готові платити за інформацію, причому розмір плати, яку вони внести, різниться суттєво. 15,4% вказали на те, що готові заплатити до 50 гривень за інформацію про одну земельну ділянку, 5,4% вказали на суму до 100 гривень, ще 1,6% визначили цю суму як 200 гривень;

· 18,3% опитаних не визначили суми платежу, водночас вказали, що готові заплати будь-яку суму в розумних межах у випадку потреби у цій інформації;
· 60,2% респондентів як мінімум поки що не готові оплатити землевпорядні роботи для виправлення виявлених помилок, решта 39,8% вказують на таку готовність.

Представники місцевого самоврядування

· Усі показники ступеню відкритості інформації про земельні ділянки для різних категорій користувачів тяжіють до оцінки «інформація може бути відкритою тільки за плату». Найбільша ступінь відкритості декларується для «потенційних покупців / продавців», їм надається перевага навіть у порівнянні з користувачами сусідніх ділянок;

· прийнятною платою за доступ до інформації про земельну ділянку представники місцевого самоврядування вважають суму від 50 до 100 гривень;

· у разі виявлення помилок щодо їхніх земельних ділянок, лише 29,8% опитаних готові задля коректного відображення інформації повторно оплатити землевпорядні роботи, решта воліють залишити все так, як є нині.

Голови фермерських господарств, керівники с/г підприємств та представники місцевого самоврядування є переважно прихильниками доступу громадян до даних про земельні ділянки за плату (59). Плата ця перебуває в інтервалі від 50 до 200 гривень за інформацію про одну ділянку. Водночас саме себе вони переважно не бачать у ролі тих, хто потребуватиме такого доступу за плату.

Бюджет громад та проблеми розвитку громад

Бюджет

· Характерною особливістю практично всіх сільських рад, представники яких були учасниками дослідження, є дотаційність їхніх бюджетів, причому дотації є їх головною складовою. Цей показник перевищує всі інші показники складових бюджету і становить у середньому 33,4% у загальному обсязі бюджету (26);

· другим за обсягом джерелом надходжень є плата за землю, яка в середньому становить 25%. Це джерело має потенціал для суттєвого зростання, оскільки, як було сказано вище, не всі землі громади використовуються ефективно, а то й зовсім не використовуються, як і орендна плата за землі запасу й резерву;

· третім за важливістю джерелом є прибутковий податок з громадян, зайнятих в аграрному секторі (20,4%). Доходи від цього джерела загалом не набагато перевищують надходження від прибуткового податку з громадян, зайнятих у не-аграрному секторі (16%);

· висока дотаційність бюджетів місцевих громад не стимулює до збільшення надходжень до них з інших джерел, оскільки це не призведе до загального зростання бюджету – лише зменшиться сума дотацій;

· джерела доходів, пов’язані з сільськогосподарським виробництвом на територіях громад, є найбільшими за обсягами, але перестають бути визначальними для сільських громад;

· про звертання до підприємців, що працюють у сфері сільгоспвиробництва за спонсорською допомогою заявили 85,6% опитаних, на відсутність – 14,4%;

· результат звертання у переважній більшості випадків (близько 2/3) є позитивним; негативний є скоріше винятком – на випадки відмови вказали 5% опитаних. Досить значна кількість респондентів не надала відповіді на це запитання анкети;

· середні показники обсягів допомоги становлять близько практично 50 тис. гривень на одну громаду. Але, оскільки показник медіани значно нижчий (всього 10 тис. гривень), то це означає, що більшість громад отримує значно менше середніх показників. Водночас існують громади, де спонсорська допомога є досить відчутною;

Проблеми розвитку громад

· На соціально-економічне зростання громад вказали лише 30,6% респондентів; решта відзначає або відсутність розвитку, або занепад та деградацію (34);

· водночас саме такий стан соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів ще раз підтверджує тезу про те, що сільськогосподарське виробництво перестає відігравати визначальну роль у житті громад, оскільки воно не в змозі забезпечити прийнятний розвиток;

· характер змін, що відбулися в громадах упродовж останнього року можна визначити передовсім як відсутність змін – такі відповіді респонденти надавали найчастіше і практично щодо кожної зі сфер соціального й економічного життя громад;

· другою за частотою вживання характеристикою змін на території громади є визнання погіршення. Найбільшою мірою це стосувалося соціально-економічного стану громади, доходів жителів громади, стану їх зайнятості. Практично в усіх характеристиках переважають негативні оцінки змін над позитивними. Винятком є лише оцінки щодо: орендної плати для власників паїв – факт їх значного підвищення не оминули увагою представників місцевого самоврядування, та обсяги сільськогосподарського виробництва;

· найвищими як потенційними, так і фактичними респонденти вважають можливості для сільськогосподарського виробництва. Але якщо потенційні можливості оцінюються як переважно як «високі», то фактичний стан тяжіє до «середнього». Трохи нижчі оцінки – щодо малого й середнього підприємництва та промислового виробництва. Туризм та великий державний бізнес фактично відсутні на території громад, їх потенціал оцінюються не дуже високо, не багато надій покладається й на великий приватний бізнес (35);

· основним шляхом розвитку респонденти вбачають розвиток сільськогосподарського виробництва (69%). Другим за частотою згадувань є розвиток малого підприємництва та фермерства. Найменше надій покладається на розвиток зеленого туризму та промислового виробництва (36);

· майже 2/3 опитаних вважають розміру плати за землю недостатнім (33). Проте 43,3% хоч і визнають його недостатність, вважають, що його не слід змінювати, оскільки більше платити підприємці не зможуть; інші з числа тих, хто вважають плату недостатньою, що її слід підвищити мінімум удвічі (16,4%), а то і у кілька разів (14,9%). Достатнім розмір плати за землю вважає меншість респондентів: достатнім для всіх категорій земель – 18,2%; достатнім для певних категорій земель – 14,9%;

· перелік перешкод для розвитку громад умовно можна розбити на чотири групи за числом набраних голосів: (1) недостатнє фінансування з державного бюджету (74,9%), (2) перешкоди інституційного характеру – недосконале законодавство про місцеве самоврядування (24,4%), безініціативність місцевої влади (15,2%), відсутність належної міжвідомчої взаємодії органів державної влади; (3) перешкоди, пов’язані з проблемами інфраструктури – 22% щодо самої інфраструктури та 18,5% щодо пов’язаної з нею інвестиційною непривабливістю громад; (4) проблема якості людського капіталу на територіях громад: відсутність конкуренції, кваліфікованої робочої сили, низький рівень менеджменту.

Дотаційність бюджетів та відсутність соціально-економічного зростання у більшості сільських громад настільки тісно пов’язані між собою, що важко визначити причини і наслідки. Першим кроком тут могло б бути стимулювання до росту доходів місцевих бюджетів шляхом ефективного використання наявних у розпорядженні громад земельних ресурсів. Вражає також і те, що представники місцевого по врядування вихід зі скрутного становища вбачають у збільшенні дотацій – розраховують на державний патерналізм, а не спрямовують свої думки в бік самостійного пошуку варіантів виходу з ситуації (37).

Сільськогосподарське виробництво перестає бути основою економіки села, але представники самоврядування і далі покладають сподівання на розвиток громад через розвиток сільськогосподарського виробництва.

Обізнаність та навчання з питань землекористування для представників місцевого самоврядування

Охоплення навчанням

· Більшість представників місцевого самоврядування за час, що минув від оприлюднення ідеї скасування мораторію, ні в якому вигляді не пройшли навчання 55,1%. Напередодні скасування мораторію ситуація видасться такою, що не відповідає вимогам сьогодення;

· навчання заплановане на поточний рік у мізерної частини представників місцевого самоврядування – у 2,3%. З такими темпами, якщо ситуація кардинально не зміниться, навчання буде проведено впродовж півстоліття;

· сільські голови удвічі частіше, ніж депутати сільрад, вказують на факт проходження навчання з питань землеволодіння та землекористування, але все одно понад 1/3 сільських голів участі в такому навчанні не брали.

Оцінка навчання

· Ті, хто вказали на факт проходження навчання з питань землеволодіння та землекористування, практично в 9 випадках з 10 вказують, що навчання проводилося у рамках заходів органів державної влади різного рівня;

· результативність навчання більш ніж у половині випадків (60,4%) визначається як «дуже корисна»; трохи більше третини (37,9%) вказали на «помірну корисність». Сумнівна корисність навчання зустрічається вкрай рідко;

· оскільки корисність навчання так чи інакше відзначають практично всі опитані, то це однозначно свідчить про недостатність знань у всіх опитаних, інакше було б отримано значно більше оцінок, де корисність піддається сумніву.

Потреба у навчанні

· Як актуальну потребу в навчанні визначили 17,4% опитаних;

· у більшості випадків потребу в навчанні представники місцевого самоврядування визначають як незначну чи посередню, а результативність навчання – як доволі високу. Схоже, що підґрунтям незначної міри потреби в навчанні є не сформованість власне цих потреб, тобто представники місцевого самоврядування не усвідомлюють потреби в навчанні. Своєю чергою, не сформованість потреби в навчанні може бути пояснена невеликим рівнем включеності представників місцевого самоврядування в процеси розпорядження землями у громадах.

Запровадження ринку земель потребує запровадження адекватної системи підготовки та перепідготовки для представників місцевого самоврядування, навіть попри те, що актуальність потреби у навчанні визнає меншість.

Забезпеченість землевпорядниками

· Переважна більшість сільських рад мають у своєму штаті посаду землевпорядника, і, відповідно, вони є важливою опорою для представників місцевого самоврядування в частині організації землекористування і землеволодіння. За наявності землевпорядника сільські голови вважають, що місцеве самоврядування в змозі організувати діяльність належним чином;

· посада землевпорядника є в 86,3% громад. Вакантна вона лише у 4,6% громад; у 8,1% немає не тільки землевпорядника, але і власне такої посади. Лише 1% опитаних вказав, що в їх громаді немає такої посади й загалом вона не потрібна;

· забезпеченість землевпорядниками власних громад представники місцевого самоврядування оцінюють значно вище, аніж таку ж забезпеченість на рівні району. Усього забезпеченість землевпорядниками оцінили як «достатню» 64,1%. Вважають, що на території району існує дефіцит землевпорядників, 20,7% респондентів. Для 15,2% ця ситуація є невизначеною;

· причиною проблем із забезпеченості землевпорядниками 61,5%респондентів називали низькі зарплати землевпорядників, які не відповідають їх ролі й місцю;

· майже четверть опитаних вказали, що «формально землевпорядників достатньо, не вистачає кваліфікованих землевпорядників».

Саме низькі зарплати перешкоджають як залученню кваліфікованих землевпорядників, так і не створюють стимулу для підвищенню рівня кваліфікації тих, хто вже працює. Відсутність конкуренції за посаду позбавляє мотивації до професійного росту.

Система реєстрації прав в оцінках представників місцевого самоврядування

Чинне законодавство передбачає реєстрацію прав на земельні ділянки Держземагентством, а прав на нерухоме майно на цій же землі – Укрдержреєстру Міністерства юстиції. Існування такої системи задовольняє лише 19,3% респондентів групи. У решті випадків вони воліли б, щоб реєстрація була зосереджена у віданні однієї установи (46%) або взагалі виступають за створення нової установи (34,7%) (64);

Створення Державного земельного банку

Для близько 70% власників земельних паїв ця тема в принципі не є цікавою – вони не збираються або брати кредити, або заставляти землю. Ще 9,3% не вірять в можливість рівного доступу до таких кредитів для всіх громадян, а близько 2% вважають її шкідливою для розвитку ринкових стосунків. Корисною таку ідею визнали лише 8,9% респондентів.

Наміри щодо самостійного обробітку земельних паїв

· Серед усіх опитаних самостійно обробляють належні їм земельні ділянки 15,1% (15,3% у 2011 та 12,4% у 2010 році);

· 5% мають намір розпочати робити це найближчим часом (5,9% у 2011 та 5,3% у 2010 році). Решта не роблять цього і не збираються робити. Відсутня практично будь-яка динаміка щодо намірів обробітку власних ділянок або реального обробітку;

· дуже незначна частка респондентів є орендарями земельних паїв – усього 5% (або 40 осіб) серед усіх опитаних. З часу минулого дослідження їх кількість зменшилася фактично втричі. Задекларували свої наміри самостійно обробляти належні їм земельні паї у майбутньому 7,5% (або 60 осіб);

· використання найманої праці або плани щодо такого використання швидше є винятком, аніж правилом, оскільки зустрічається надзвичайно рідко, фактично 0,5% від загальної кількості опитаних;

Платежі власників паїв до бюджетів громад

· усі власники паїв знають про необхідність платежів до бюджету. Але ця обізнаність не завжди має наслідком фактичну їх сплату – практично кожен п’ятий власник не здійснює їх ні безпосередньо, ні опосередковано (19,1% – сума тих, хто не отримав державний акт, та тих, з кого таких платежів не вимагають). Решта власників паїв здійснюють такі платежі – або самостійно, або це роблять за них орендарі (32);

· регіональні показники кількості респондентів, що здійснюють платежі самостійно, варіюються в досить широких межах: від 16,9% у Центрі (що практично вдвічі рідше, аніж у середньому по країні) до 48,4% на Півдні (у 1,5 рази перевищує середні показники для всіх опитаних). Найчастіше платежі здійснюють орендарі Сходу, рідше за всіх – Київської області.

У більшості випадків плата за землю сплачується, але й кількість випадків, коли цього не відбувається, значна. Несплата таких платежів значною кількістю власників паїв є свідченням неефективної діяльності органів влади – як місцевих, так і фіскальних.

Земельні ділянки для сільськогосподарських потреб

Оцінки власників земельних паїв

· загалом 27,1% опитаних вказали на відсутність у розпорядженні місцевих громад вільних земель для сільськогосподарських потреб;

· частіше за все респонденти вказують на те, що не володіють інформацією про наявність вільних земель для сільськогосподарських потреб (55%); 12,6% вказали, що така інформація їм не відома з причини обмеженого доступу до неї;

· на те, що в розпорядженні сільської громади є вільні земельні ділянки, вказали 20,6% респондентів. Але й тут ситуація виглядає неоднозначно, оскільки приблизно 1/3 вказала на те, що принципи, за якими розподіляються ці ділянки, їм невідомі;

· зовсім не вказали на наявність таких земель респонденти двох регіонів – АР Крим та Київської області. Але і в інших регіонах спостерігається значна варіація кількості респондентів, що вказують на відсутність на території громади вільних с/г земель: від 2,9% на Сході до 28,8% у Центрі. Про недоступність такої інформації найчастіше говорять респонденти з АР Крим – понад 1/3;

· 12,1% власників паїв мають досвід звертання до місцевої влади для отримання в оренду або у власність землі для сільськогосподарських потреб (52);

· у переважній частині випадків результати звертання слід визнати позитивними – у той чи інший спосіб респонденти отримували землі у своє розпорядження. Не підтримується звернення сесією сільської ради практично в 1 випадку з 10, ще рідше причиною негативного результату розгляду є рішення районної ради (53);

· землі у власність громадяни отримують досить рідко – приблизно в 1 випадку з 10; це загалом має просте пояснення – правом не безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення скористатися можна лише один раз, і більшість мешканців сільської місцевості ним уже скористалася. У більшості випадків респонденти, що зверталися, отримали землю у власність (11,7%), у меншій кількості випадків – отримали частину земель (3,2%). Найчастіше такі землі громадяни отримують в оренду – майже у половині випадків;

· до негативу слід віднести той факт, що доволі часто вказувалося на те, що «звертання залишилося без відповіді» – у 16% респондентів, що зверталися за отриманням земельної ділянки, тобто практично кожен 7-8-ий. Очевидно, що саме такі випадки складають основу негативного дискурсу в питаннях землеволодіння, хоча не тільки вони;

· найчастіше ігноруються звернення громадян у Київській області – вказали, що не отримали відповіді від органу місцевого самоврядування, 75% з тих, хто звертався. А в АР Крим у 50% випадків рішення не було підтримано сесією сільської ради.

Оцінки голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· майже 2/3 респондентів вказали на відсутність вільних земель сільськогосподарського призначення на територіях громад, де вони здійснюють виробничу діяльність. Такі землі були, але вони вже всі розпайовані або розподілені між фермерами;

· на наявність таких вільних земель вказали 12,7% (сума показників тих респондентів, що дали відповідь «такі землі є і надаються бажаючим для ведення товарного виробництва» (5,9%), та тих, що обрали відповідь «такі землі є, але принципи їх надання у власність або оренду мені невідомі» (6,8%));

· водночас майже 1/3 опитаних вказала, що не володіє такою інформацією – або тому, що вона не є загальнодоступною (9,3%), або їх це не цікавить (22,1%);

· майже 1/3 респондентів (29,8%) мають досвід звертань до сільської влади щодо використання вільних земель сільськогосподарського призначення;

· 73,2% тих, хто звертався, говорять про позитивний результат. Найбільш розповсюджений результат – отримання земель в оренду у повному обсязі (23%) або частини земель, на які претендував респондент (40,6%);

· лише в одному випадку з десяти таке звертання не підтримується сесією сільської ради; приблизно в такій же кількості випадків звертання залишається без відповіді. У мінімальній частині випадків рішення про надання в оренду або у власність земельних ділянок не підтримується владою районного рівня – на це вказали лише 5,9% тих, хто мав досвід звертання;

· визначення претендентів на землі з числа тих, що перебувають у розпорядженні сільської громади, відбувається переважно в досить архаїчний спосіб – голосуванням на сесії сільської ради (64,3% випадків);

· на факт конкурентних способів визначення претендентів респонденти вказали в мінімальній кількості випадків: 4,7% – через оголошення тендеру та 3,7% – виключно шляхом оголошення аукціону. Частина респондентів (15,2%) вказала, що на високоліквідні землі влаштовується аукціон, а низьколіквідні надаються усім бажаючим.

· наявність вільних земель сільськогосподарського призначення на території громад не є поширеним явищем;

· у непоодиноких випадках фіксується відсутність реагування на звернення респондентів щодо виділення їм земельних ділянок для виробничих потреб. Також існують випадки непрозорого надання земель в оренду та у власність; вони хоч і широко не розповсюджені, все ж мають місце;

Результати дослідження вказують на відсутність існування цілісної системи розпорядження вільними землями на територіях громад, починаючи з інформування про наявність таких земель. Ринкові механізми розпорядження вільними землями – тендери та аукціони – є найменш поширеними способами визначення претендентів на землі, що нині є в розпорядження місцевої влади. Така практика не дозволяє визначити найкращого претендента з максимальною користю для бюджету громади. Вірогідність неефективного використання ресурсів громади ріко зростає, до того ж залишаються широкі можливості для вчинення дій корупційного характеру.

Земельні ділянки для будівництва

Оцінки власників земельних паїв

· у більшості випадків респонденти вказують на наявність земель для забудови та різні можливості для їх отримання – від безоплатного отримання у власність до оренди чи купівлі;

· особливість земельних ділянок під забудову полягає в тому, що респонденти вказують на існування вторинного ринку таких ділянок та можливість їх купівлі у посередників або в сільської ради, чого немає у випадку із землями для сільськогосподарського виробництва (відповідно до чинного законодавства). Показники кількості респондентів, що вказали на такі можливості, невеликі, 4,9% та 4,4%, але важливий сам факт їх наявності (54);

· результативність звертання для отримання земельної ділянки під забудову багато в чому повторює аналогічні дані щодо результативності завертань за ділянкою для сільськогосподарських цілей – і там найбільш уживаною є відповідь про факт отримання ділянки в оренду, і кількість респондентів, що обрали таку відповідь, практично збігається в обох випадках. Однак, якщо у випадку із с/г землями мова йде про частину земель, на які претендував респондент, то у випадку із землями під забудову – про всю площу, на яку подано заяву (56);

· звертання щодо отримання ділянки для будівництва трохи рідше залишаються без відповіді, аніж звертання щодо земель для сільськогосподарських цілей – 14,1% проти 16%. А отримують землі у власність під забудову частіше – 14,1% проти 11,7%. Сесія сільської ради не підтримує звернення у 5,9% випадків, що значно рідше, аніж у випадку із землями для сільськогосподарських цілей.

Оцінки голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· на наявність земель для будівництва та обслуговування будинку на територіях громад вказали 53,1% респондентів;

· ринкові механізми надання земельних ділянок під забудову застосовуються у 21,1% випадків (сума відповідей тих, хто вказав на можливість купівлі ділянки у сільської ради або отримання її в оренду);

· цей же показник можливостей набути таку земельну ділянку квазі-ринковими методами практично тотожний показнику ринкових методів. Мова йде про участь посередників у цьому процесі та необхідність «особливих стосунків». Отже, доволі значна частина респондентів (21,4%) вказала на присутність механізмів не зажди законних способів надання земель громад під забудову;

· практично 4/5 респондентів не зверталися до сільської влади щодо отримання земельних ділянок під забудову. У середньому респонденти частіше зверталися до сільської влади особисто (13,2%), аніж члени їх домогосподарств (9,1%) (55);

· у більшості випадків результати звертання слід визнати позитивними – так чи інакше, отримали земельні ділянки під будівництво 67,6% респондентів;

· найчастіше респонденти отримують землі у власність – або земельні ділянки у повному обсязі, або їх частину – по 18,5%;

· оренда має місце у трохи меншій частині випадків, і переважно мова йде про частину земельної ділянки (24,2%), оренда всієї ділянки, на яку претендував заявник, зустрічається набагато рідше (6,4%).

· показник кількості випадків, коли звертання залишилося без відповіді, становить 11,5% і практично тотожне такому ж показнику для земель сільгосппризначення. Це схоже на тенденцію і, можливо, є стилем роботи частини сільських рад, коли звернення громадян просто ігноруються;

· кількість випадків, коли звернення не підтримується сесією сільської ради, становить 9,6%, і також практично збігається з результативністю звертань щодо земель сільгоспризначення. Районна рада приймає негативне рішення у 5,9% випадків;

· ситуація з наявністю земельних ділянок для будівництва в цілому виглядає досить оптимістично з точки зору їх наявності; однак цього не можна сказати, якщо оцінювати способи надання цих ділянок. Ринкові засади використовуються неповною мірою, водночас досить часто респонденти вказують якщо не на тіньові схеми, то, як мінімум, на відсутність прозорості в цьому питанні.

Сільські громади у більшості своїй володіють значним потенціальним ресурсом у вигляді земель під забудову. Водночас ефективність використання цього ресурсу викликає сумніви: інформація про наявність таких земель не є загальновідомою, частими є випадки визнання необхідності «особливих стосунків», частина сільських рад повністю ігнорує звернення громадян з цього приводу, не надаючи відповідей по суті звернень. Видається доцільним запровадити практику надання земель в оренду чи власність виключно на ринкових засадах, що мінімізує корупційну складову процесу надання земель у власність чи оренду.

Доцільність обмежень площ оренди фізичними чи юридичними особами

Оцінки голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· доцільність існування обмежень обсягів оренди найчастіше визнається на національному рівні – саме такий варіант відповіді набрав найбільше число прихильників (47,8%). Цікаво, що на доцільність обмежень на рівні громади респондентами вказується частіше, аніж на доцільність обмеження на районному рівні (40,8% проти 36,8%) (72);

· ідея обмеження площ оренди земель сільськогосподарського призначення має своїх як прихильників, так і противників. Загальна кількість прихильників існування обмеження в кожному з випадків – на рівні країни, району або громади не сягає половини опитаних;

· найчастіше вказуються такі розміри обмежень:

o у масштабах країни: до 1 тис. га – 61,8% респондентів вважають таке обмеження доцільним;

o у межах району: до 10% від площ сільськогосподарських земель у районі – 60,9%;

o у межах громади: до 10% від площ сільськогосподарських земель у громаді –54,2%.

Оцінки представників місцевого самоврядування

· найбільш часто вживана відповідь представників місцевого самоврядування – про доцільність існування до 2015 року обмеження до 100 гектарів земельних площ у власності (37,6%). Тих, хто не визначився з відповіддю, значно менше – 26,5%. Отже, ідея збереження існуючого обмеження загалом має досить значне поширення у свідомості учасників дослідження. Вона не є домінуючою, але досить значимою;

· на необхідність обмежень оренди однією фізичною чи юридичною особою в масштабах країни вказали 58% респондентів. Мінімально запропонована площа становить 20 гектарів, максимально – 500 тисяч, середній показник – трохи більше 7 тисяч гектарів. Найбільш часто вживаний обсяг обмежень – 100 гектарів;

· майже 80% респондентів схиляються до обмеження обсягів оренди в масштабах країни 1000 гектарів, що нижче за існуючі нині обсяги оренди у практиці діяльності сільськогосподарських підприємств. Кількість респондентів, що визначила максимальні обсяги оренди більше за 1000 гектарів, перебуває в абсолютній меншості (73);

· на необхідність обмежень оренди у масштабах району вказало найменше респондентів – 47,3%; доцільність обмежень оренди в масштабах громади визнали 52,9%. Середні показники обмежень становлять відповідно 26,54% та 30,21% від наявних площ угідь у масштабах району та окремої громади (74, 75);

· оцінки обмежень у відносному виразі (як відсоток до загальних площ сільськогосподарських угідь) – чи то в межах району, чи то в межах громади, концентруються навколо показника «до 10%». У фактичному вимірі це означає: у межах громади – приблизно до 300 га сільськогосподарських угідь; у межах району – до 4-6 тисяч га угідь;

У граничних обсягах оренди земель сільськогосподарського призначення існує певна одностайність: респонденти схильні до мінімізації обсягів оренди. Чим вищий рівень управління представляє територія, тим більш жорстким є бажане обмеження. Водночас ідея такого обмеження не стала загальноприйнятною – досить багато респондентів серед різних категорій опитаних не вважають його необхідним або не визначилися з відповіддю на це запитання.

Виготовлення документів на право власності

Власники земельних паїв

· ідея «прискореного» виготовлення документів про право власності на земельні ділянки має право не тільки на існування, але й на реалізацію – у масштабах країни кількість готових сплати за «швидкість» становить практично 1/4 опитаних. Водночас слід прислухатися до аргументів противників, та їх підозр, що з часом це перетвориться у звичайне дорожчання вартості виготовлення документів (63);

· середній показник оптимального часу оформлення документів – від подачі заяви до їх отримання – 50 календарних днів; «прискореного оформлення» – 20 днів. У цілому респонденти схильні вважати, що «прискорене оформлення» повинно відбуватися утричі швидше, аніж оформлення у звичайному порядку;

· середній показник вартості «прискореного оформлення» становить 258 гривень, але орієнтуватися на нього, як виявляється, не варто, оскільки він має таке значення за рахунок відносно великої кількості максимальних показників – до 2 тисяч гривень, і ці максимальні показники дещо викривляють значення середніх. Загалом же 9 з 10 опитаних оцінюють вартість прискорено оформлення документів на право власності на земельну ділянку сумою до 100 гривень.

Окремі аспекти діяльності сільської влади в оцінках представників місцевого самоврядування

Отримання коштів від збитків та втрат сільськогосподарського виробництва

· наявність досвіду отримання коштів від збитків та втрат сільськогосподарського виробництва є швидше винятком, аніж правилом – його мають всього13,4% респондентів; решта заявила, що не має, або не дала відповіді на це запитання;

· найчастіше кошти від збитків та втрат сільськогосподарського виробництва спрямовуються на оновлення планово-картографічного матеріалу, що, безумовно, є позитивним фактом (64,7% випадків). Дві наступні за частотою вживання відповіді вказують на факти проведення меліоративних робіт та діяльність з протидії ерозії. У цьому сенсі слід відзначити, що найчастіше кошти від втрат та збитків у сільськогосподарському виробництві використовуються з метою підвищення родючості або збереження якісних характеристик грунтів.

Плата за землю

· більшість опитаних вважає за необхідність збільшення розмірів плати за землю для окремих категорій земель (61,1%), водночас меншість – за скасування пільг, причому скасування пільг для фізичних осіб (10,9%) зустрічається втричі менше, аніж скасування пільг для юридичних осіб (30,3%). Другою за частотою згадувань є ідея підвищення плати за землю для юридичних осіб – 46,8% (33);

· найчастіше визнається необхідність підвищення плати за землю для орних земель. Так відповіли 72,8% тих, хто вважає за необхідне підвищити плату за землю;

· у свідомості представників місцевого самоврядування ідея підвищення плати за землю не тільки не викликає несприйняття, а вже сприймається як доцільна та необхідна. Однак способи, за допомогою яких це підвищення буде реалізоване, зводяться до підвищення її розмірів з одночасним збереженням пільг, передовсім для фізичних осіб.

Спори із земельних питань: наявність та механізми вирішення

Оцінки власників земельних паїв

· трохи менше четверті опитаних (23%) вказали на обізнаність із наявністю земельних спорів; трохи більше четверті (27,6%) – на їх відсутність. Решта або не знає про їх наявність, або не дали відповіді на це запитання (39);

· найчастіше земельні спори виникають між жителями громади щодо присадибних ділянок / городів (62,5%); на другому місці із незначним відставанням – спори між жителями громади щодо належних їм земельних паїв (59,8%) (40);

· респонденти назвали три головні категорії спорів: між сільською радою і фермерськими господарствами; між фермерськими господарствами; між фермерськими господарствами і сільгосппідприємствами (називалися вкрай рідко, у межах 1-4%);

· за способами розв’язання спорів на першому місці – шлях переговорів та пошуку компромісів, якому респонденти віддали однозначну перевагу – 67,2%. На другому місці – вирішення спорів за посередництва органу місцевого самоврядування – 54,8% (41);

· випадки звернень до суду є непоодиноким – вказали на знання про вирішення земельних спорів таким шляхом 17,5% респондентів. Це свідчить, що ефективність вирішення спорів на рівні органу місцевого самоврядування є досить високою, хоча зрозуміло, що на цьому рівні розв’язуються переважно прості випадки та такі, вирішення яких перебуває в компетенції органів місцевого самоврядування.

Оцінки голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· земельні спори у ході виробничої діяльності фермерських господарств / сільськогосподарських підприємств мають місце: на факт їх наявності вказали 17,7%. Цей показник нижчий, аніж у власників земельних паїв (23%), але все одно видається досить високим, адже означає, що практично кожен шостий респондент втягнутий у такий спір;

· основні шляхи вирішення земельних спорів: пошук компромісів між сторонами (70,1%) та посередництво органу місцевого самоврядування (40,1%). Водночас суб’єкти підприємництва у галузі сільського господарства доволі часто звертаються до суду (15,5%) або беруть участь у судових процедурах з ініціативи позивача (9,2%).

Оцінки представників місцевого самоврядування

· наявність на території громад спорів із земельних питань підтвердили 40,4% представників місцевого самоврядування. Трохи менше опитаних – 36,9% вважають, що такого роду спори на території їх громад відсутні; решті або не відомі такі випадки, або вони не змогли відповісти на це питання;

· найчастіше земельні спори виникають між жителями громади щодо присадибних ділянок / городів (68,8%), На другому місці з незначним відставанням – спори між жителями громади щодо належних їм земельних паїв (51,9%). Далі йде показник існування спорів між власниками паїв та фермерськими господарствами (29,4%);

· інші категорії спорів – між сільською радою і фермерськими господарствами; між фермерськими господарствами; між фермерськими господарствами і сільськогосподарськими підприємствами – називалися респондентами вкрай рідко, у межах 1-3%. Конфлікти між суб’єктами підприємництва та органом місцевого самоврядування є швидше винятком, аніж правилом, оскільки на їх існування вказують доволі рідко як представники місцевого самоврядування, так і власники земельних паїв.

Наявність спорів із земельних питань визнається усіма категоріями респондентів, і їх можна визначити як досить поширені. Одна з причин, до того ж найбільш згадувана – спори між власниками присадибних ділянок – ніяк не пов’язана із реформуванням земельних відносин. Але і спори стосовно земельних паїв є доволі поширеним явищем – ця категорія посідає друге місце після спорів «за межу». Спори між юридичними особами та спори за участю органу місцевого самоврядування мають місце у досить обмеженій кількості випадків.

Комісії з досудового розгляду спорів із земельних питань

Оцінки власників земельних паїв

· про створення комісії з досудового вирішення земельних спорів в органі місцевого самоврядування на рівні сільської громади знають 19,1%; на рівні районної – 6%. Решті не відомо, щоб така комісія була створена (42);

· діяльність комісій загалом визнається ефективною (хоча ступінь ефективності значно різниться): відповіді, що свідчать про ефективність – часткову або повну – разом набрали 84% голосів (як сума трьох варіантів відповідей, у яких так чи інакше є визнання ефективності комісій). Ще два варіанти відповідей, що в сумі набрали 16%, фіксують сумніви в доцільності їх існування (44);

· респонденти схильні досить високо оцінювати рівень компетенції членів комісії. Утім, менше половини (42,3%) визнали достатнім рівень компетенції в усіх членів комісії. В усіх інших випадках оцінки свідчать про необхідність підвищити рівень кваліфікації або для меншості, або й для більшості членів комісій (45);

· кількість респондентів, що зовсім не довіряє діяльності комісії, всього 6,5%. Якщо ж до них додати тих, хто довіряє її діяльності незначною мірою, то недовіра зросте до 18,9%. Відповідно, показник кількості тих, хто повністю (27,2%) або переважно довіряє (31,4%), значно перевищує показник недовіри, і такий стан вселяє певні надії на те, що з часом комісії з вирішення спорів із земельних питань стануть ефективним механізмом їх розв’язання (46).

Оцінки голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· про існування в їхньому органі місцевого самоврядування комісії з досудового розгляду спорів або не знають, або ж упевнені в тому, що вона не створена, 3/4 опитаних. Приблизно 1/4 опитаних вказала, що така комісія є у сільській (18,9%) або районній раді (7,5%);

· на обізнаність із фактом наявності земельних спорів вказали 17,7% респондентів. Кількість особистих звертань до комісії з їх вирішення становить 2,9%, ще 8,1% респондентів знають про випадки звертання інших фермерів / керівників підприємств (43);

· неефективною визнають діяльність комісій меншість респондентів – приблизно кожен п’ятий (19,7%), решта вважають її ефективною тією чи іншою мірою: цілком ефективною – 25,6%; ефективною для обмежених випадків спорів – 26,8%; іноді ефективною, іноді ні – 28% (44);

· із компетентністю членів комісій є певні проблеми: достатнім її рівень в усіх членів комісій визнає менше третини респондентів (31,%); у решті випадків тією чи іншою мірою він визнається як недостатній. Найбільш уживаною оцінкою рівня компетентності є визнання того, що він достатній у більшості членів комісій;

· рівень довіри до діяльності комісій можна визнати прийнятним. Хоча про значний рівень довіри говорити не доводиться, оскільки респондентів, які повністю довіряють її діяльності (23,1%) та переважно довіряють (26,6%) – менше половини.

Оцінки представників місцевого самоврядування

· ефективність вирішення спорів на рівні органу місцевого самоврядування самі представники місцевого самоврядування вважають досить високою, хоча зрозуміло, що на цьому рівні розв’язуються досить прості випадки та такі, вирішення яких перебуває в компетенції органів місцевого самоврядування. Вирішення спорів за посередництва органу місцевого самоврядування відбувається у 65,6% випадків;

· про існування комісій з досудового розгляду спорів із земельних питань у сільській раді заявило 39,1% респондентів, у районній раді – 14,5%. На відсутність таких комісій вказали 35,1% респондентів, ще 18% невідомо про їх існування;

· найчастіше до комісії з досудового розгляду спорiв зверталися жителi громади, незалежно від того, є вони власниками земельних паїв чи ні – 52,6%. На другому місці – власники земельних паїв (28,0%) саме з приводу земельних паїв. Голови фермерських господарств та керівники сільськогосподарських підприємств практично не мали діла зі зверненнями до комісії (4,6% і 3,4% відповідно);

· представники місцевого самоврядування оцінюють діяльність комісій як ефективну, про що свідчать три найпоширеніші відповіді, хоча ступінь ефективності значно різниться. Відповіді, що свідчать про ефективність (часткову або повну), разом набрали 83,7% голосів (як сума трьох варіантів відповідей, в яких так чи інакше є визнання ефективності комісій). Ще два варіанти відповідей, що в сумі набрали 12,6%, висловлюють сумніви в доцільності існування комісій;

· респонденти схильні досить високо оцінювати рівень компетенції членів комісії. Утім, менше половини визнали достатнім рівень компетенції усіх її членів – 47,7% (серед власників паїв – 42,3%, серед фермерів / керівників – 31%). В усіх інших випадках оцінки свідчать про необхідність підвищення рівня кваліфікації або для меншості, або й для більшості членів комісій. Це означає, що потрібна система підвищення кваліфікації для представників місцевого самоврядування, і можливо, не тільки із земельних питань.

Суспільна думка переважно визнає діяльність комісій з досудового вирішення спорів як потрібний та доволі ефективний механізм вирішення спорів. Водночас робота цього механізму вимагає покращання перш за все через: а) створення таких комісій на територіях усіх без винятку сільських громад – лише близько четверті опитаних власникам паїв та фермерам / керівникам відомо про створення таких комісій; б) підвищення рівня кваліфікації членів комісій – усі категорії опитаних, а найбільшою мірою фермери / керівники підприємств вказують на необхідність підвищення кваліфікації членів комісій.

Асоціації власників земельних паїв як можливий механізм захисту їх прав

Оцінки власників земельних паїв

· у своїх оцінках можливості створення асоціацій власників земельних паїв на території громади респонденти розділилися на дві великі групи. Так, 3/5 опитаних вважають за можливе створення асоціацій, але у більшості випадків – за дотримання певних умов: появи ініціатора та / або допомоги в їх створенні. Приблизно 2/5 опитаних вважають, що створення асоціацій неможливе в силу тих чи інших причин (49);

· доцільними створення асоціацій власників паїв вважають 50,7% опитаних, недоцільними – 19,4%, решта не визначилися у своєму ставленні(48).

Оцінки голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· потенційну можливість створення асоціацій власників земельних паїв фермери та керівники оцінюють досить високо – більше половини опитаних (58,7%) вважають це можливим. Але лише приблизно кожен п’ятий (22,6%) переконані, що це можливо без будь-яких інших умов;

· найчастіше умовою для створення асоціацій власників паїв представники агробізнесу називають появу ініціатора (25,2%), значно рідше – допомогу у створенні (10,9%). Решта респондентів сумніваються в такій можливості, наводячи свої аргументи. Найбільш уживані полягають у тому, що власники паїв не знають переваг від створення такої асоціації та відсутні люди, здатні її створити, тобто – лідери. Меншість фермерів і керівників підприємств (причому практично в однаковій кількості) вважають, що створення асоціацій можливе лише з адміністративного примусу або власники взагалі не здатні до такого роду об’єднання;

· відсоток голів та керівників агропідприємств, які вважають за можливе створення асоціацій власників паїв, практично такий же, як і серед самих власників: відповідно 59,3% та 58,7%, на відміну від представників місцевого самоврядування де таких відповідей 72%. Водночас фермери та керівники рідше пов’язують створення асоціацій із появою ініціатора чи сторонньою допомогою. Фактично, мова про те, що фермери та керівники оцінюють потенціал власників паїв до самоорганізації вище, аніж самі власники;

· створення асоціацій було б вигідне значній частині голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств (45,8%), але все ж це показник не перетнув позначку 50%, тобто не можна стверджувати, що більшість – за їх створення. Водночас, із урахуванням новизни ситуації та відсутністю практично будь-якого подібного досвіду, показник підтримки можна вважати значним, якщо додати й той факт, що проти створення таких асоціацій виступає переважна меншість респондентів – 17,1%;

· оцінка доцільності створення значною мірою корелює з оцінкою вигідності – практично показники кількості тих, хто вважає створення асоціацій вигідним (45,8%) співпадають із показниками тих, хто вважає створення асоціацій на території громади доцільним (47%).

Оцінки представників місцевого самоврядування

· представники місцевого самоврядування, як і власники паїв, у своїх оцінках розділилися на дві великі групи: тих, хто вважає створення асоціацій власників земельних паїв за можливе (3/5 опитаних), та тих, кого не можна віднести до прихильників реалізації такої ідеї. Але у більшості випадків прихильники вважають можливим створення цих асоціацій за дотримання певних умов: появи ініціатора та / або допомоги в їх створенні. Відповідно, 2/5 опитаних вважають, що створення асоціацій власників земельних паїв неможливе або недоцільне в силу тих чи інших причин;

· вигідним створення асоціації власників паїв на території громади вважають 44,5% представників самоврядування. Решта більш обережні в оцінках або не визначилися у своєму ставленні;

· оцінка доцільності створення асоціацій на територіях громад є обнадійливою – доцільними їх створення вважають 56% опитаних. Решта не визначилися у своєму ставленні (22,5%), або вважають створення асоціацій недоцільним (21,4%);

· такі високі оцінки доцільності існування асоціацій власників земельних паїв, надані представниками місцевого самоврядування, швидше за все мають у своїй основі факт усвідомлення потреби захисту прав власників паїв. Водночас це є свідченням того, що існуючі механізми ненадійні та такі, яким не можна довіряти повною мірою;

· ідею створення асоціацій власників земельних паїв з адміністративного примусу підтримує не так багато респондентів, всього 12,0%; решта є прихильниками створення асоціацій виключно на добровільних засадах.

Можна впевнено стверджувати, що на даний час у сільському соціумі є визнання можливості, доцільності та вигідності створення асоціацій власників земельних паїв. У якості шляху стоворення асоціацій респонденти вбачають добровільне об’єднання власників земельних ділянок, на створення їх адміністративним шляхом орієнтована абсолютна меншість усіх категорій опитаних (50). Водночас є також і розуміння труднощів, що очікують суб’єктів земельних відносин на цьому шляху. Головна перепона, котру вбачають га цьому шляху респонденти усіх категорій, і перш за все самі власники паїв – відсутність ініціаторів та проблеми самоорганізації. Присутній також певний ступінь скептицизму та несприйняття ідеї, хоча таких і меншість.

Ставлення до запровадження ринку земель (66-68)

Власників земельних паїв

· Дослідження третьої хвилі підтвердило існування певних позитивних змін у настроях власників земельних паїв – кількість противників запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення має тенденцію до незначного зменшення – показники кількості противників у дослідженні другої та третьої хвиль практично не змінилися і становлять близько 50-51%, водночас ця їх кількість мінімальна за всі роки досліджень;

· стабільно збільшується кількість власників паїв, які сумніваються в тому, що нині існують належні умови для запровадження ринку земель. Від опитування до опитування їх кількість збільшується – 15,6% у дослідженні першої хвилі; 16,3% – другої; 18,5% – третьої;

· респонденти більшості регіонів практично не демонструють динаміки змін у ставленні до запровадження ринку земель, або вона є мінімальною. Є два регіони, які стабільно демонструють зростання кількості противників запровадження ринку земель – Центр і Південь, причому саме для респондентів Центру притаманне практично тотальне неприйняття такого кроку. На Півдні число противників хоч і зростає, усе ж їх кількість практично збігається із середніми показниками для країни в цілому;

· усі дослідження вказують на існування залежності ставлення до запровадження ринку земель від віку респондентів – чим молодшу вікову категорію вони представляють, тим більш ліберальним є їх ставлення. Усі три хвилі підтверджують цю тезу;

· показники прихильності до вільної купівлі-продажу землі мають тенденцію до зростання виключно у найманих працівників поза сільським господарством. На початку дослідження цей показник серед них був мінімальним, а у третій хвилі суттєво зріс. А от пенсіонери демонструють стабільність – не відбувається росту ані кількості противників ринку земель, ані кількості прихильників;

· серед найманих працівників у сільському господарстві, порівняно з першою хвилею, суттєво зменшилася кількість противників запровадження ринку земель, водночас значно зросла кількість тих, хто вважає, що на сьогодні не створені умови для його запровадження;

· респонденти досить стримано оцінюють настрої жителів громади, яку вони представляють: домінуючою є оцінка цих настроїв як негативних – 50,7%. До того ж, з часу від першої хвилі опитування їх частка загалом збільшилася. Відбулося також наростання оцінок, що характеризують ситуацію як невизначену – так її оцінюють понад 1/4 опитаних – 28,3%;

Голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· суттєвих змін у ставленні до запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення за час, що минув від другої до третьої хвилі дослідження, не відбулося, хоча деякі зміни є. Передовсім, кількість противників ринку земель збільшилася на 4,5% – до 44,5%. Але все одно, цей показник продовжує залишатися меншим, аніж серед власників земельних паїв. На 1,4% збільшилася кількість прихильників вільного ринку – до 5,9%, що знову ж таки майже удвічі більше, аніж серед власників паїв;

· загальне зростання кількості противників ринку земель відбувся найперше за рахунок голів фермерських господарств (+5,3% порівняно з другою хвилею дослідження). Керівники підприємств також зробили свій внесок, але значно меншою мірою (+2,3%);

· ставлення голів фермерських господарств до запровадження ринку земель залежно від регіону має певну специфіку: існують регіони, де змін, порівняно з другою хвилею дослідження, не зафіксовано зовсім – це передовсім Захід, Північ та Київська область. Вони практично повністю повторили показники другої хвилі дослідження;

· в інших регіонах зафіксовано такі зміни: у Центрі відбулося збільшення тих, хто підтримує ринок земель за умови створення належних правових та економічних умов (+5,2% порівняно з другою хвилею) та зменшилася кількість тих, хто виступає проти запровадження ринку земель до 60,9% (-5%). Але навіть попри таке зменшення Центр залишається регіоном із максимальною кількістю противників ринку земель. На Сході збільшилася кількість противників до 47,6% (+5,4%), а на Півдні навпаки – зменшилася до 37,9% (-7,8%). В АР Крим найсуттєвіше зменшилася кількість противників купівлі-продажу земель (-10,1%);

· керівники сільськогосподарських підприємств Заходу, Півночі, АР Крим та Київської області у третій хвилі опитування дали відповіді на запитання про ставлення до ідеї запровадження ринку сільгоспземель точно такі ж, як і в другій хвилі. І лише Центр, Схід та Південь мають певні відмінності, передовсім щодо змін у кількості противників. Так, у Центрі та на Півдні їх кількість зменшилася на 2,3% та 2,5% і склала відповідно 54% і 25%; на Сході – збільшилася на 7,8% і становить загалом 61,5%;

· якщо оцінювати показники ставлення до запровадження ринку земель в цілому і голів фермерських господарств, і керівників сільськогосподарських підприємств за динамікою ставлення, то можна охарактеризувати її як таку, що:

o має значну кількість противників упродовж усіх хвиль досліджень, але ця кількість усе ж не перевищує половини і перебуває в межах 40-45%;

o прихильників вільного ринку земель меншість, і кількість їх не сягає навіть 5%;

o решта прихильників ринку висувають до його запровадження певні вимоги, найчастіше – створення належних правових та економічних умов, і таких майже 1/3;

o є незначна динаміка зменшення кількості противників запровадження ринку земель.

Представників місцевого самоврядування

· понад половина опитаних (52,8%: зростання порівняно з другою хвилею 3,8%, з першою – 4,4%) представників місцевого самоврядування стверджують, що ставлення до запровадження ринку земель жителів громад, які вони презентують, є негативним. Також зросла кількість тих, хто вважає, що більшість жителів громади не визначилася у своєму ставленні до можливості купівлі-продажу сільськогосподарських земель: 29,2 % у третій хвилі, що на 5,9% більше, ніж у другій. Натомість, майже удвічі зменшилася кількість оцінок «важко сказати» – з 13,1% до 6,7%;

· щодо особистого ставлення представників місцевого самоврядування, то найбільш уживаною відповіддю є «землі сільськогосподарського призначення не можуть бути предметом купівлі-продажу». Слід зазначити, що відсоток респондентів, які обрали цю альтернативу, збільшився на 4,8% до 46%, і є найвищим за всі три хвилі.

Усі категорії опитаних мають значні показники кількості противників запровадження ринку земель, але збільшення кількості противників не відбувається, власники ж паїв навіть продемонстрували певну тенденцію до зменшення їх кількості.

Переваги та небезпеки запровадження ринку земель (69-70)

Оцінки власників земельних паїв

· практично в усіх сферах свого соціального буття більшість респондентів не очікує ніяких суттєвих змін у зв’язку зі скасуванням мораторію. Саме такі відповіді зустрічаються найчастіше, яких би сторін життя самих респондентів або ж громад, які вони представляють, ці запитання не стосувалися – кількість таких відповідей стабільно перевищує 50%. До того ж, число респондентів, що не очікує жодних змін, має чітко виражену тенденцію до збільшення, – від хвилі до хвилі опитувань;

· ті респонденти, які очікують змін, поділилися на дві групи: ті, хто очікують змін на краще, та ті, хто очікують змін на гірше. «Песимісти» під час першої хвилі дослідження кількісно значно переважали «оптимістів». Але з часом «песимістів» значно поменшало – показники очікувань негативних наслідків третьої хвилі зменшилися порівняно з показниками першої приблизно на половину, причому зменшення негативних очікувань притаманне усім показникам. Попри це, за результатами третьої хвилі «песимісти» дещо переважають – серед тих, хто вказав на наявність очікувань;

· зменшення негативних очікувань переважно не призвело до відповідного зростання очікувань позитивних: їх зростання у другій хвилі було нівельовано зменшенням у третій, і загалом більшість показників третьої хвилі повернулися до показників першої. А це означає, що респонденти, які очікували змін на гірше, перемістилися переважно до категорії тих, хто не очікує ніяких змін;

· перша хвиля дослідження засвідчила значне переважання тих, хто очікував негативних змін над «оптимістами». Наприклад, стосовно особистих доходів очікування розподілись так: змін на гірше очікували 36%, на краще – 15,8%. Друга хвиля вказала на зворотній розподіл – уже «оптимістів» стало загалом більше, але не так за рахунок зростання позитивних очікувань, як за рахунок зменшення негативних. Так, якщо звернутися до тих же особистих доходів, то очікували змін на гірше 22,2%, на краще – 23,5%. Третя хвиля демонструє певний відкат до показників першої хвилі, вирівнювання оцінок – незначне збільшення числа негативних очікувань з таким же незначним зменшенням позитивних – відповідно 25% та 16,6%;

· загальні оцінки очікувань хоч і мають переважно нейтральний характер, можуть бути визнаними такими, що мають позитивну динаміку, яка виражається передовсім у значному зменшенні кількості негативних очікувань від запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення.

Оцінки голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· чи не найбільшу ступінь песимізму щодо наслідків скасування мораторію респонденти виявили, оцінюючи можливі переваги під час першої хвилі опитування (якщо не брати до уваги надії на можливості отримання кредитів під заставу земель сільськогосподарського призначення). Друга хвиля показала свого роду зростання ентузіазму – значно зросли надії на можливості викупити частину земельних паїв, які нині орендуються, а також купити додаткові земельні ділянки. Третя хвиля демонструє певний відкат – переважно оцінки можливих переваг зменшилися, хоча все одно виглядають більш оптимістично, аніж за результатами другої хвилі;

· найбільш стабільними упродовж усіх трьох хвиль дослідження є оцінки можливостей самому внести землі до статутного фонду та плани щодо залучення нових партнерів до числа засновників шляхом внесення їх ділянок до статутного фонду. Кількість таких бажаючих стабільно складає 10-12% респондентів;

· загалом кількість респондентів, які вказали на можливе використання переваг від запровадження ринку земель, за результатами другої хвилі опитування зросла на 10% порівняно із першою, а за результатами третьої порівняно з другою зменшилася на 0,7%;

· на Заході та Сході найбільш часто очікуваною перевагою є потенційна можливість викупити частину земель, які нині підприємство / господарство орендує; у Центрі, на Півдні, у Київській області та АР Крим – можливість одержати кредити під заставу земель с/г призначення. Північ від усіх інших регіонів вирізняється тим, що тут фермери практично однаковою мірою оцінили всі можливі переваги;

· керівники сільськогосподарських підприємств мають інші регіональні розподіли переваг, ніж фермери. По-перше, вони частіше очікують настання певних переваг. По-друге, загалом значно частіше очікують на полегшення доступу до кредитів за допомогою застави земель. По-третє, керівники і фермери в одному й тому ж регіоні можуть чи не протилежним чином очікувати настання тих чи інших переваг;

· знизилися несуттєвим чином тільки очікування переваг, а очікування небезпек трохи зросло, переважно за рахунок фермерів: у другій хвилі порівняно з першою на 13,8%, у третій порівняно з другою – на 2,9%;

· із 4-х вказаних респондентами небезпек, три продовжили тенденцію до зростання порівняно з результатами другої хвилі: «значні площі земель с/г призначення скуплять фінансово-промислові групи, і такі підприємства, як моє, не матимуть перспективи для розширення» (+0,5%), «погіршення екологічного стану довкілля та якості грунтiв» (+3,5%), «значне подорожчання собiвартостi виробництва внаслідок включення витрат на купівлю земель у вартість кінцевого продукту» (+0,9%). Цей приріст є незначним і його можна проігнорувати, оскільки переважно він знаходиться у межах похибки вибірки. Єдина небезпека, очікування якої зменшилося порівняно і з першою, і з другою хвилями дослідження (хоча також дуже незначно) – це небезпека втратити частину орендованих нині земель;

· рівень очікуваних небезпек для діяльності фермерського господарства / сільськогосподарського підприємства у зв’язку з можливим скасуванням мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення продовжує залишатися високим, а показники кількості очікуваних небезпек перевищують показники кількості очікуваних переваг.

Оцінки представників місцевого самоврядування

· надії на отримання певних переваг від запровадження ринку земель посилилися за трьома позиціями: продати частину земель громади для вирішення найбільш нагальних потреб (+1,9%), можливості одержати кредити під заставу земель с/г призначення (+1,8%), можливості викупити частину земель (+4,0%);

· у двох позиціях зафіксовано зменшення очікування переваг: щодо надходжень до бюджету громади (-2,9%) та зайнятості на території громади (-5,3%);

· на потенційні небезпеки респонденти вказують практично вдвічі частіше, аніж на очікувані вигоди. Загалом на різні небезпеки респонденти вказали 764 рази у першій хвилі опитування, 760 – у другій та 826 разів у третій. Тенденція до зростання кількості негативних очікувань присутня однозначно, хоча темпи приросту негативних очікувань не такі вже й значні – у межах до 10%;

· найбільш часто згадувана небезпека – що значнi площi земель сільськогосподарського призначення скуплять фiнансово-промисловi групи без будь-якої користi для громади у подальшому. Показник кількості таких очікувань складає майже 60% і трохи зріс від часу опитування другої хвилі (+3,7%);

· показники надходжень до місцевого бюджету й рівня зайнятості жителів громади були й серед негативних очікувань, і серед позитивних. За результатами третьої хвилі збільшення зайнятості очікують 19,3%, зменшення – 20,5%; збільшення надходжень до місцевого бюджету очікують 21,2% респондентів, зменшення – 13,8%;

· середній показник кількості зареєстрованих угод становить 74,67% від їх загального числа; від часу літньої хвилі дослідження він зріс усього на 0,48%. Існує значний резерв можливостей поповнити місцеві бюджети практично без додаткових витрат, всього лише через виконання визначених законодавством вимог.

Оцінка небезпек та переваг різними категоріями респондентів стає більш виваженою, респонденти все менше схильні до катастрофічних висновків у своїх оцінках, найчастіше очікуваним наслідком запровадження ринку земель є відсутність очікування кардинальних змін. Найоптимістичнішою категорією опитаних є представники місцевого самоврядування.

Плани на майбутнє щодо використання земель

Власників земельних паїв

· третя хвиля досліджень показала, що загалом власники паїв у переважній більшості випадків обиратимуть між 4 способами розпорядження належними їм паями у випадку скасування мораторію: здадуть в оренду (56,2%), оброблятимуть самостійно (13,6%), продадуть (13,4%) та подарують (10,2%);

· існує чітка тенденція до зменшення кількості власників паїв, які й надалі планують здавати належний їм земельний пай в оренду. Причому зменшення це досить відчутне – з 68,5% в 2011 році до 58,8% у першій хвилі дослідження 2012 року, 52% у другій та 56,2% у третій;

· найчастіше вказують на наміри передати паї в оренду респонденти Центру та Сходу – більш ніж у ¾ випадків, причому від першої до третьої хвилі дослідження ця кількість збільшується. Несуттєве зменшення кількості респондентів, що задекларували такий намір порівняно з першою хвилею дослідження, відбулося на Півночі та Півдні; найсуттєвіше – на Заході та в Криму. В останніх двох регіонах процес відбувається на фоні значно нижчих, ніж середні по країні, показників намірів передати земельні паї в оренду;

· значно вирізняється Київська область. Від самого початку дослідження там була мінімальна кількість тих, хто вказав на наміри передавати земельні паї в оренду після скасування мораторію – 18,6% від числа опитаних. Це втричі менше, аніж у середньому по країні. За результатами третьої хвилі цей показник зменшився до 12,5%;

· залежно від віку, кількість тих, хто планує передати паї в оренду, перебуває в межах від 52% (у наймолодших) до 63% у (найстарших). Обробляти паї самостійно планують переважно власники працездатного віку; представники старших вікових категорій мають такі плани значно рідше. Найбільше вікові відмінності проявляються у намірах створити фермерське господарство – таких серед респондентів віком до 29 років – 20%; респонденти всіх інших вікових категорій заявляють про такі наміри в 1-5% випадків. Відповідно, і на наміри продати належні їм земельні паї також рідше за всіх вказують респонденти віком до 29 років – у 8% випадків, у той час як старші – від 10% до 19%;

· серед власників земельних паїв досить значна кількість хотіла б збільшити розміри землеволодіння шляхом придбання паїв; їх кількість навіть зросла з 15% до 16%.

Голів фермерських господарств та керівників сільськогосподарських підприємств

· найбільш часто планована дія одразу після скасування мораторію – відсутність дій. Респонденти, очевидно, вважають за необхідне оцінити загальну картину, і лише з часом вдаватися до певних дій. На другому місці за частотою намірів у цей же період – залучення до складу засновників нових членів; на третьому – отримання земельних паїв у власність шляхом їх обміну;

· стосовно ж планів дій через кілька років після скасування мораторію, то найчастіше респонденти говорять про плани «купити частину орендованих нині паїв» – 31,9% та «залучити до складу засновників частину власників земельних паїв» – 19,5%.

Загалом учасники дослідження у більшості не продемонстрували суттєвих змін ні у ставленні до запровадженні ринку земель, ні у планах на найближче чи більш віддалене майбутнє. У планах переважної більшості опитаних власників земельних паїв немає намірів продати найближчим часом після скасування мораторію належні їм паї. Точно так же і фермери та керівники підприємств, – не мають намірів ні значимо розширювати обсяги виробництва через збільшення обсягів землекористування, ні скорочувати його через продаж належних земель. Практично в усіх сферах свого соціального буття більшість респондентів не очікує ніяких суттєвих змін у зв’язку зі скасуванням мораторію. Саме такі відповіді зустрічаються найчастіше, яких би сторін життя самих респондентів або громад, які вони представляють, ці запитання не стосувалися – кількість таких відповідей стабільно перевищує 50%.